Велика дитина чи інформований колекціонер?

Я, як і більшість із вас, люблю бовтатися в іграшкових проходах магазинів. Я почуваюся спокійно там, у своїй стихії. Я відкриваю для себе всі ці новинки, які все ще викликають у мене бажання, і я дивуюсь винахідливості виробників у цій галузі, яка постійно розвивається.

Але я також помітив дивну реакцію зі свого боку: для більшості брендів я схожий на дитину, яка бажає грати, поводитися, втілювати ці іграшки в життя. Коли я приїжджаю перед відділом LEGO, мій погляд змінюється. Я дивлюся на кожну коробку з різним почуттям, ніби я по-різному їх поважаю, ніби раптом стаю більш спостережливим, більш стурбованим, менш грайливим ...

Ця зміна ставлення мене завжди дивує. Мені подобається грати зі своїми LEGO, бачити, як мій син збирає набір, вигадує корабель, струшує коробку, щоб оцінити щільність його вмісту ... Але я також завжди обережніший зі своїми LEGO, ніж з іншими іграшками, які заповнюють кімнати моїх дітей.

Я більше ціную кілька пластикових цеглинок або мініфіг у моїй колекції, ніж фігурку Людини-павука наймолодшого віку або улюблені вертушки старших. Навіть їм часом важко зрозуміти повагу, яку я віддаю LEGO у своїй колекції, адже зрештою для них вони просто іграшки, як будь-яка інша. Їм важко зрозуміти, чому я дбаю про буклети з інструкціями чи чому я дбаю, щоб не пошкодити коробку, особливо коли викидаю без комплексів упаковку інших іграшок, іноді набагато дорожчу, після гарячкового розпакування в різдвяний ранок. ..

Ця дивна поведінка мене не турбує. Іноді це шокує, враховуючи все, моє оточення, але я завжди знаходжу вагоме пояснення, щоб виправдати свої стосунки з LEGO. 

На відміну від багатьох AFOL сьогодні, у мене дуже мало спогадів про дитинство за участю LEGO. Вже тоді ця іграшка була вже дуже дорогою, і купувати LEGO було розкішшю, яку не всі батьки могли собі дозволити. 

Я не став AFOL з ностальгії, я не маю багато що сказати про своє дитинство з LEGO, і я не відчував, що пережив Темний вік, цей спад, під час якого шанувальники LEGO обдурюють свою улюблену іграшку.

Все це, безсумнівно, пояснює мої нинішні стосунки з LEGO: Якась подвійність між бажанням грати та пристрастю до колекціонування. Хочете знати це приємне відчуття болю від пальців, які страждають від того, що обробили занадто багато цегли, а також шукати старші набори, щоб заповнити колекцію, яка вже займає занадто багато місця. 

Я не пам’ятаю, як в дитинстві грав у LEGO, але пам’ятав би, як дорослий компенсував втрачений час.

І ти ? яке ставлення до лего? Гравці, колекціонери, дизайнери, що ностальгують, у чому цінність цих шматочків пластику у ваших очах?